Це сталося під час Другої світової війни. Зібралися віруючі на богослужіння, і раптом з’явилися люди у військовій формі й наказали всім розійтися, але ніхто не поворухнувся. Тоді чоловік у військовій формі наказав розійтися протягом десяти хвилин, а хто залишиться — буде розстріляний. Люди почали хвилюватися. Чоловік у військовій формі зняв зі стіни картину, на якій був зображений Христос, поклав її біля порога й сказав, щоб кожен, хто виходитиме, плюнув на неї.
Час минає. Солдат рахує: дві хвилини, три, чотири... Люди швидко підвелися й вирішили, що немає нічого особливого в тому, щоб плюнути на цю картину. Адже це лише картина, а не живий Христос. І так один за одним проходили, плювали на картину й виходили з кімнати.
До виходу підійшла дівчинка років дванадцяти, схилилася над картиною, витерла своїм рукавом усі плювки й поцілувала картину. Пролунав постріл, і пролилася кров, яка вкрила всю картину. Люди завмерли. Солдат каже іншим:
— Ходімо звідси!
Батьки схилилися над тілом дочки й просили прощення, бо, побачивши її в черзі до виходу, подумали, що й вона хоче зрадити Господа, але завдяки її мужності були врятовані інші. Вона втратила своє життя тут, на землі, але на небесах житиме вічно.
Дав би Бог, щоб у таку вирішальну мить ми залишилися вірними Богові до кінця...