В одному невеликому містечку жила побожна бабуся. Її серце було сповнене любові до Бога й людей. Вона дуже хотіла розповідати людям про Божу любов, та була квола й хвора: ноги в неї так набрякли, що вона насилу ходила...
Вона була зовсім самотня, і мало хто її знав. Зате всі знали її підвіконня, бо вікно було велике й завжди гарно прикрашене квітами.
Саме це віконце бабуся вирішила, за Божим Словом, використати на користь людям. Вона знайшла шматок картону й попросила зробити на ньому напис великими кольоровими літерами. Слова звеліла виписати з книги пророка Ісаї. Табличку бабуся поставила серед квітів, а сама сіла трохи віддалік, щоб спостерігати за перехожими.
Одні байдуже проходили повз, інші зупинялися й читали напис. За кожного з них бабуся підносила молитву до Господа, щоб ці слова запали їм у серце!
Одного разу її увагу привернула дівчина, яка кілька разів поверталася до вікна й перечитувала напис. Бабуся стала ще ревніше молитися за неї. Десь за два дні хтось постукав у двері. Увійшла та сама дівчина й запитала бабусю: «Невже це правда? Невже Бог такий милостивий, що простить і мене?»
Бабуся пояснила їй, що слова з Біблії, безперечно, правдиві, й запропонувала дівчині помолитися разом. Серце дівчини, сповнене гріха й скорботи, знайшло розраду в Тому, Хто помер за її гріхи.