Якось темного вечора, під час страшної бурі, молодий чоловік, який жив біля самого моря, сидів у своїй теплій кімнаті й займався домашніми справами. Раптом він відчув непереборне спонукання негайно все залишити й вирушити в дорогу, попри негоду. Він і сам не розумів, чому. Цей поклик не давав йому спокою. Він подумав, що цей внутрішній голос, певно, є Божим покликом, і вирішив послухатися та піти.
Дощ лив як із відра, а вітер тужливо завивав. Та він швидко попрямував до лісу. Увійшовши до нього, почув людський крик: до нього долинали слова палкої молитви до Бога, благання про допомогу. Юнак поспішив туди, звідки лунав голос, і невдовзі натрапив на проповідника, який заблукав у темряві й благав Господа послати йому допомогу.
З великою радістю юнак привів змерзлого Божого служителя до свого дому й гостинно його прийняв. Удвох вони прославляли Бога й дякували Йому за те, що Він так ясно показав їм, що чує молитви й виконує їх.
Чуйні віруючі душі швидко відгукуються на Божі поклики й без зволікання поспішають виконати Його веління.