Напружено, до болю в очах, вдивлялася в берег, що наближався, Юлія Хаусман, яка стояла на палубі пароплава, що плив крізь негоду й шторми. Там, на березі, був її коханий і заручений із нею наречений, який працював місіонером. Вона раділа, що тепер вони одружаться, а потім разом працюватимуть на Христовій ниві.
І ось вона біля мети! Але на березі її зустрів незнайомець, який узявся допровадити її до місця. Він підвів Юлію до могили — тут спочивав її коханий, який помер кілька днів тому від тяжкої хвороби.
Їй здавалося, що світ завалився. Сама, зовсім сама... Після довгої гарячої молитви вона підвелася з колін, мов після тяжкого сну. Випробування вона витримала. Після цих мук, у стражданнях довіреного Богові серця, народилася нова пісня — «Візьми мене віднині», яка згодом стала розрадою для багатьох:
«Візьми ж мої руки й веди мене
До блаженного кінця,
Сама йти не бажаю я й кроку,
Але там, де Ти будеш,
Візьми мене із Собою».