В Австрії, у місті Арндорф, неподалік від Зальцбурга, стоїть стара школа. На стіні школи прибито пам’ятну плиту зі словами:
«Тиха ніч, дивна ніч.
О дивовижний гімне, хто тебе створив?
Мор тебе так дивовижно склав,
Франц Грубер мелодію дав,
Священник і вчитель у спільній праці».
...У скромній квартирі вчителя Грубера не запалили ні різдвяної ялинки, ні лампи. Ніч була у квартирі й у серцях її мешканців. Нещодавно сім’ю спіткало велике випробування: єдина дитина, крихітна Маріхен, пішла, покликана Богом на небо. Батько змирився з її відходом, але серцю матері ця втрата завдала такого удару, від якого вона не могла оговтатися. Цілими днями вона залишалася нерухомою, відсутньою в цьому світі. Марно чоловік, який мужньо переносив горе, говорив їй слова розради й сердечного напучування, марно оточував її дбайливою увагою й ніжністю. Бідна мати, здавалося, нічого не бачила й не чула, ніби була лише тілом без душі, що блукає в цьому світі, який уже нічого не міг їй дати.
Того різдвяного вечора Франц Грубер пішов до сільської церкви. З глибоким сумом дивився він очима, вологими від сліз, на дітей, охоплених радістю. Потім він повернувся в холодний морок своєї квартири. У кутку кімнати, поринувши у власні гіркі переживання, глибоко в кріслі сиділа дружина й здавалася мармуровою статуєю. Він спробував розповісти їй про богослужіння, але у відповідь — могильна мовчанка.
Пригнічений безплідністю всіх старань і спроб повернути до життя вбиту горем дружину, бідний учитель сів за фортепіано. Скільки разів його музичний талант викликав до життя мелодії, які заколисують, утішають і ваблять до небес, але що було повідати того вечора коханій супутниці життя?
Пальці Грубера навмання блукали клавішами, а душа звернулася до небес. І раптом духовним зором він побачив зорю, що сяяла в небі невідомим блиском! Звідти, згори, спускався промінь любові, який наповнив серце скорботного радістю й миром, і він почав співати, імпровізуючи ту мелодію, яку ми повторюємо кожного Різдва. Тиха ніч, дивна ніч.
Дрімає все... Лише не спить
Благоговійно молода пара...
Там, на небі, зоря! Шкільний учитель, бачачи її, немов закликав її своїм співом спуститися до його сумної квартири. І ось під його спів невтішна мати пробудилася до життя! Ридання вирвалися з її грудей, сльози струмком потекли по щоках. Вона підвелася, кинулася чоловікові на шию й разом із ним закінчила розпочатий спів. Це сталося 24 грудня 1818 року.
Тепер цей різдвяний гімн співають по всій землі, багатьма мовами народів світу.