Ніщо так не тішить одного з моїх синів, як можливість допомогти своєму батькові. Ще шестирічним хлопчиком він любив називати себе «слугою батька». Часто він допомагав мені переносити ті чи інші речі з кімнати до саду.
— Та чи зможеш ти це підняти? Чи не надто важко тобі? — запитував я.
Але ні, на все це у хлопчика виявлялося досить сили. І раптом одного разу перед моїм кабінетом залунало ридання:
— Я втомився й більше не можу!
Що ж я зробив? Я взяв на руки дитину разом із її ношею й зніс її зі сходів.
Так чинить із нами наш Небесний Отець: несе і нас, і роботу, покладену на нас.