Одного разу, у хвилину найтяжчої духовної боротьби, Лютер сидів за столом у глибокій задумі й виводив пальцем слова: «Він живий! Він живий!»
У цьому наша надія — для нас особисто, для Його істини й для всього людства. Люди змінюють одне одного. Провідники, учителі й мислителі говорять і діють лише певний час, а потім їхні голоси замовкають, і вони виявляються безсилими. Бог же перебуває вічно. Вони помирають, а Господь живе повіки.
Вони — вогні, які запалюють і які рано чи пізно гаснуть. Бог же — істинне світло, що світить на віки віків.