Коли Максиміан, співправитель імператора Діоклетіана, перебував в Александрії, він розіслав гінців по всіх містах, щоб скликати народ на язичницьке свято. У день свята до храму ввійшла дівчина на ім’я Катерина. Вона вирізнялася красою й багатством, і багато заможних князів шукали її руки, та всім вона відмовляла. А тепер у храмі дівчина викрила Максиміана: «Невже тобі, царю, не соромно молитися мерзенним ідолам? Пізнай Небесного Бога, без початку й кінця. З Його волі царюють царі й стоїть світ. Він зійшов на землю й став людиною задля нашого спасіння».
Максиміан ув’язнив її за неповагу до язичницьких богів. Потім звелів зібрати вчених, щоб переконати дівчину, але вони не змогли протистояти їй у слові й визнали поразку. Цар усе ще сподівався переконати Катерину й намагався звабити її дарами та обіцянками почестей і слави. Вона відповіла, що вбрання мучениці для неї гарніше за царську багряницю.
Тим часом Максиміан виїхав із міста у справах. Його дружина, цариця Августа, багато чула про дивовижну красу й мудрість Катерини. Вона захотіла побачити її і, переконавшись її словами, прийняла християнську віру.
Повернувшись, цар знову послав по Катерину. Непохитність святої сповідниці розлютила його. Він звелів принести колесо з гострими шипами й пригрозив прив’язати її до цього знаряддя страти, та й це не налякало Катерину. Тоді цар наказав піддати її цій страті. Та щойно почалися муки, невидима сила розтрощила знаряддя, і Катерина залишилася неушкодженою.
Почувши про це, Августа вийшла з палацу й докорила чоловікові: як він сміє боротися із Самим Богом? Цар страшенно розгнівався й наказав убити дружину.
Наступного дня він востаннє покликав Катерину й умовляв її вийти за нього. Та й це було марно. Побачивши, що його зусилля даремні, цар звелів її стратити.