Головний зоотехнік радгоспу часто підходив до мене з тим самим запитанням:
— Ну як, ти все ще віриш?
— Так, як бачите, і віритиму. Інакше не можу.
— Років через десять і ти вже не віритимеш. Вірити в Бога — це немодно.
Якось він не витримав і сказав мені:
— Даремно ти віриш. От я був пастором церкви й хрестив, вінчав, ховав, благословляв, виключав із церкви, приймав до неї й таке інше. Тричі мене проганяли крізь шеренги солдатів і били. Одного разу я стояв перед розстрілом, але я все зрозумів... Здобув освіту, став зоотехніком, і ось, будь ласка, тепер я головний зоотехнік великого радгоспу, який простягнувся на тридцять кілометрів завдовжки.
І тут він почув відповідь, яку Святий Дух поклав мені на серце:
— Ви, товаришу головний зоотехніку, — козел. Так, козел!
Від подиву його очі ставали дедалі більшими.
— Ви вчинили гріх і посоромилися відкрити його церкві. Ваш гріх примножився, і ви повели всю паству на загибель. Так, так, ви — козел! Як сказано у Святому Письмі (Мт. 25:33), Христос поставить вас ліворуч. Ви відповідаєте за загибель Христової пастви, яку колись довірив вам Господь. Ви прирекли себе на вічну загибель!
Спершу він здивувався, потім густо почервонів від сорому. Далі його очі наповнилися сльозами, він повернувся й мовчки відійшов від мене.