Давньогрецький філософ Діоген плив кораблем до Егіни, коли його захопили пірати й продали в рабство на острів Крит. Його купив багатій на ім’я Ксеніад, який забрав його до себе додому, у грецьке місто Коринф. Дорогою Ксеніад розговорився з Діогеном і зрозумів, яке цінне надбання йому дісталося.
Діоген став такою потрібною людиною для Ксеніада, що той ні за що не брався й нічого не робив без поради філософа. Коли знайомі Ксеніада питали, чи задоволений він своїм новим рабом, той відповідав:
— Воістину не знаю, як дякувати небесам за таке щастя! Відтоді як Діоген оселився в мене, у моєму домі панують мир, тиша й лад.
Діоген полюбив свого пана за лагідну вдачу, але ще більше полюбив його дітей, і діти щиро прив’язалися до нього. Філософ знав, що виховання дітей — дуже важлива й нелегка праця.
— Моя справа, — казав він, — точнісінько як гончарство. Мені дано м’яку глину, і я можу виліпити з неї що захочу. А коли її випалять, буде пізно: вади вже не виправиш. Тоді можна буде хіба що розбити посудину. Так і з дітьми: поки вони малі, вони податливі й усе вбирають, а виростуть — і з ними залишиться те, чого вони набули в дитинстві. Потім важко виправити...
Діоген стежив, щоб діти не переймали шкідливих панських звичок: ласо їсти, спати на м’якому та кутатися в дорогі ніжні тканини. Щоб діти набиралися сил, він улаштовував їм веселі ігри, у яких усе тіло було в русі. Діоген постійно пояснював учням, навіщо їм усе це потрібно, і вчив їх прибирати за собою, щоб не виснажувати слуг і рабів, яким і без того багато роботи в багатому домі.
Діти слухали слова Діогена, але ще більше вчилися, спостерігаючи за життям свого вчителя. Вони переймали його звички, бо він сам жив так, як учив жити інших.