Один брат дуже хотів проповідувати, та йому не давали слова. Тоді він ішов у поле, де росла капуста, й там проповідував. Настала мить, коли йому здалося, що він уже навчився проповідувати. Він попросив у пресвітера слова й вийшов за кафедру. Постояв, потупцяв на місці, а тоді сказав:
— Та це ж тобі не капуста...
Після цих слів один чоловік заплакав, покаявся й знайшов мир із Богом. Згодом його запитали:
— Що на тебе вплинуло, що ти раптом навернувся до Господа? Адже ще ніхто не проповідував і хор не співав...
— Та я ж у нього капусту на городі вкрав. Цей гріх тримав мене, і я не міг навернутися раніше, хоч Святий Дух уже давно кликав мене... — відповів новонавернений.