На морському березі, у дуже небезпечному місці серед скель і величезних підводних каменів, стояв маяк, світло якого рятувало багатьох моряків від загибелі. Коли сутеніло, доглядач, який жив на маяку, запалював вогонь і стежив за ним усю ніч.
Та одного разу, буремної ночі, сильний порив вітру загасив вогонь на маяку. Доглядач одразу це помітив, але полінувався знову його запалити, бо вже наближався ранок. Саме тоді поблизу скель було невелике суденце. Моряки, яких застала буря, докладали останніх зусиль, аби тільки дістатися берега. Та оскільки на маяку не було світла, судно наскочило на скелю, розбилося, і всі вони загинули!
Коли настав ранок, доглядач ішов берегом до свого маяка й натрапив на тіло, викинуте водою. На свій жах, він упізнав у ньому рідного сина, який десь далеко був на промислі й повертався додому! Разом з іншими загиблими він став жертвою недбалості свого батька, доглядача маяка, який несумлінно виконав свій обов’язок.
Ми, християни, покликані бути своєрідними маяками, яким Господь довірив і звелів світити й допомагати людям довкола нас. Від нашої любові й вірності своєму обов’язку залежить багато. Христос сказав у Нагірній проповіді: «Нехай так світить ваше світло перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла й прославляли вашого Небесного Отця» (Мт. 5:16).