Одного разу, гуляючи містом, я натрапив на шістьох дітей, яким було років по сім. Вони сиділи біля канави, затуливши обличчя руками, й плакали.
Я зупинився, щоб допомогти їм, нахилився до дітей і запитав, чи не забилися вони.
— Ні, — відповіли діти.
Я запитав, чому ж вони плачуть. Тоді одна дівчинка підвела голову й сказала:
— Томмі забився, а ми любимо його й тому плачемо!