Пам’ятаю, у нас на задньому дворі просто на землі лежала важка дошка. Ми, діти, часом підбігали до неї й із великим зусиллям піднімали її, щоб подивитися, що там під нею… Ох, який жах! У різні боки повзуть якісь сірі, огидні комахи. Як же вони ховаються від світла! Ми мерщій опускали дошку й тікали подалі, а потім знову приходили подивитися…
Мабуть, у багатьох із нас є така «дошка» в душі й у житті. Зовнішній її бік може бути відполірованим і гарним. Він подобається нам самим, і ми охоче показуємо його іншим. Але є й внутрішній бік: прихований, темний, притиснутий до землі, що прикриває все нечисте. Треба підняти «дошку»! Нехай її наскрізь прониже Боже світло, нехай вона очиститься, і нехай перед Ним постане «прихована людина», Йому вгодна, чиї «гріхи покриті… і в чиєму дусі немає лукавства» (Пс. 31:1–2).