Коли відомий англійський проповідник Ф. Б. Маєр був юнаком, з ним стався такий випадок. Ідучи зеленою лукою, він побачив, як неподалік у траві щось яскраво блищало. Підійшов ближче й побачив, що то звичайний уламок скла. Коли він підняв його, блиск зник. Поклав назад — і скло знову засяяло. Чому? Коли уламок лежав у траві, сонячні промені падали на нього під таким кутом, що він яскраво їх відбивав.
Так само й людина. Сама собою вона — наче уламок скла. Та коли Бог осяює її променями благодаті, вона починає сяяти в мороці світського життя.