Один здібний німецький лікар любив випити. Він не міг подолати цієї звички, хоча ризикував утратити право працювати за фахом.
Якось до лікарні привезли його сина, який постраждав унаслідок нещасного випадку. Юнак був у тяжкому стані. Поки син хворів, батько перестав пити. Та коли юнак одужав і повернувся додому, потяг до випивки знову опанував лікаря.
Якось він випадково почув, як син сказав матері: «Я краще знову захворів би, аби тільки батько перестав пити».
Ці слова, наче стріла, пронизали серце лікаря. Він зайшов до кабінету й, почуваючись безсилим подолати згубну звичку, вирішив накласти на себе руки. Та перш ніж здійснити цей намір, він помітив на полиці Біблію. Розгорнув її й прочитав: «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї і з великого милосердя Твого зітри беззаконня мої» (Пс. 50:3).
За цією оповіддю, ті слова назавжди звільнили його від згубного потягу. Лікар і далі працював за фахом, дбаючи про тіло й душу хворих, і його вплив благотворно позначався на всій окрузі.