Це сталося в тяжкий воєнний час в Україні. У селі було зруйновано єдину на всю округу церкву. Парафіяни розсіялися: хто — на фронт, хто — у далекий Сибір. Лише один старий приходив щовечора на руїни колишньої церкви, ставав навколішки й зі сльозами шепотів:
— Усе розбито, зруйновано, спустошено, але вірю Твоєму Слову, Спасителю, що брами пекла не здолають Твоєї святої церкви.
Так приходив він на це місце протягом трьох років. І коли старечі ноги вже не могли його носити, залишився лежати там на купі каміння, та так і помер, ледве чутно шепочучи:
— Не здолають брами пекла, не здолають Тебе...
Сьогодні в тих місцях кілька великих церков. Брами пекла не здолали Божої Церкви!