Айра Санкей народився в 1840 році, а в 1870 році вперше зустрівся зі знаменитим проповідником Дуайтом Муді.
У місті Індіанаполісі (США) Муді проводив ранкове молитовне зібрання. На це служіння Санкей прийшов досить пізно. Місцевий пастор прошепотів йому:
— Щойно закінчиться молитва, почни співати, а то без тебе ми так незграбно співали...
І Санкей заспівав гімн «Струмком свята кров тече». Усе зібрання радісно ожило. Відразу після богослужіння Муді розшукав співака й засипав його запитаннями:
— Звідки ви? Одружені? А де працюєте?
Санкей відповів, що живе в Пенсильванії, одружений і працює державним службовцем.
— Ви повинні звільнитися з вашої роботи! — сказав Муді.
— Як, — здивувався Санкей, — я прекрасно забезпечений, чому ж треба йти з доброї роботи?
— Ви повинні переїхати до Чикаго, щоб разом зі мною працювати на ниві Господній. Ви мені потрібні. Я чекаю на вас уже вісім років!
Санкей пообіцяв обміркувати пропозицію й просити Бога показати йому Його волю.
Наступного дня Санкей отримав поштову картку від Муді, у якій той просив його прийти на зустріч до заводських воріт. У призначений час Санкей і кілька його друзів прийшли на місце зустрічі. Через кілька хвилин прийшов і Муді. Не сказавши ні слова, він пройшов повз Санкея та його друзів, зайшов до крамниці й попросив позичити йому на короткий час великий ящик. Він поставив ящик на розі вулиці, якою за кілька хвилин після закінчення зміни мали пройти робітники.
Муді попросив Санкея стати на ящик і щось заспівати, що Санкей і зробив. Потім став Муді й проповідував. Перехожі й заводські робітники мовчки оточили проповідників. Коли Муді закінчив своє слово, він оголосив, що продовження богослужіння буде в оперному театрі й що він запрошує всіх. Дорогою до театру Санкей співав гімн «Біля джерела спасіння». Люди колоною, без вагань, пішли за ним.
Того вечора театр, у якому проходило богослужіння, був переповнений. І цей вечір став початком спільної праці задля спасіння людей, яка тривала аж до смерті Дуайта Муді в 1899 році.
Одного разу під час поїздки Муді й Санкея з Глазго до Единбурга стався цікавий випадок. Санкей, читаючи газету, знайшов незнайомий вірш про 99 овець. Прочитавши його вголос Муді, Санкей вирізав вірш, підшив його до своїх паперів і забув про нього. Наступного дня Муді проповідував на тему «Про доброго пастиря». Наприкінці він попросив Санкея заспівати пісню «Про пастиря й овець». Така пісня Санкею була невідома. Що робити? У цю мить Санкей почув внутрішній голос: «Заспівай пісню, яку ти вчора знайшов у поїзді». — «Але це неможливо, адже ще немає мелодії», — подумав він. Та голос наполегливо підказував йому: «Заспівай пісню, яку ти вчора знайшов у поїзді».
Із трепетом поклав Санкей газетну вирізку перед собою на орган, помолившись подумки, щоб Бог йому допоміг, а людям дав зрозуміти сенс і значення співу.
Він поклав руки на клавіші: пролунав перший акорд, і він заспівав. Нота за нотою йому була дана мелодія, яка й досі не змінилася. Хвиля молитов і благословень пройшла рядами тих, хто зібрався на богослужіння. Сам Муді в сльозах залишив кафедру й підійшов до органа, але побачив лише газетну вирізку.
— Звідки в тебе ця пісня? — запитав проповідник. — Я її ще ніколи не чув.
Санкей і сам був у сльозах; він відповів, що цю пісню вони вчора разом читали в поїзді. Муді підняв руки й звершив заключну молитву.
Так народилася пісня «У долині сто вгодованих паслося овець».