В одному місті жив коваль. Він був невіруючим, але начитаним, тому міг майстерно спростувати будь-який доказ істинності християнства. Один літній проповідник палко бажав привести цього чоловіка до Христа. Задля цього він вивчив твори відомих безбожників, засвоїв усі доводи за і проти християнства й, добре підготувавшись, пішов до коваля. Та ба! Коваль був непереможний і двома-трьома словами спростував усі доводи на користь християнства. Марно проповідник намагався довести йому істинність християнства! Нарешті старий Божий слуга відступив:
— Я нічого не можу заперечити проти ваших доводів, але мені так шкода вашої душі!
Прийшовши додому, він сумно сказав дружині:
— Я в Божій справі лише заважаю! Та Бог свідок, як мені боляче, що ця душа не спасенна! Я нічого не зміг довести ковалеві. За п’ять хвилин він спростував усі мої доводи!
Невдовзі після того, як проповідник пішов, коваль теж сказав своїй дружині:
— Цей проповідник сказав мені сьогодні дещо, чого я не зрозумів. Він сказав, що йому дуже шкода моєї душі. Що це означає?
— Найкраще піди й запитай його, — порадила дружина.
Коли коваль підіймався сходами до оселі проповідника, він почув, як той саме тієї миті голосно молився:
— О Господи! Я у Твоїй справі лише заважаю! Ти знаєш, як мені боляче, що ця душа не спасенна... Я не можу його переконати!
Коваль був переможений. Не постукавши, він убіг до кімнати, де проповідник молився навколішки, й вигукнув:
— Ні, ні! Ви не заважаєте Божій справі! Я гадав, що знаю всі докази проти християнства, але ви дали мені доказ, перед яким я не можу встояти: ви сказали, що вам дуже шкода моєї душі. Будь ласка, моліться за мене!
Коваль упав навколішки біля проповідника й прийняв Христа як свого Спасителя.