В одному місті місцева церква майже спорожніла, молодь не наверталася, байдужість панувала в усіх сферах духовного життя. На околиці міста жив літній коваль, який заїкався. Він говорив так, що люди не могли слухати його без внутрішнього здригання. Якось він працював у своїй кузні, і раптом його душу охопила тривога за стан церкви й за нерозкаяних людей, які гинули в гріхах. Тривога стала такою сильною, що він вирішив облишити роботу, замкнути двері й провести решту дня в молитві.
У неділю він пішов до проповідника й попросив призначити «зібрання для наради». Трохи повагавшись, проповідник погодився, зауваживши, що сумнівається, чи парафіяни відгукнуться на запрошення. Зібрання призначили на той самий вечір.
Коли настав вечір, людей прийшло стільки, що приміщення виявилося замалим. Спершу всі мовчали. Раптом один чоловік заплакав і попросив, щоб за нього помолилися. За ним — другий, за другим — іще один, і так далі, аж поки стало зрозуміло, що мешканці різних частин міста глибоко усвідомили власну гріховність.
Дивовижно було те, що всі вони свідчили: це глибоке усвідомлення гріха охопило їх саме тоді, коли старий коваль молився за них. Після цього настало велике духовне пробудження. Так старий коваль, який заїкався, здобув перемогу в молитві.