У житії святого Макарія Єгипетського розповідається, як він одного разу йшов у пустелю з учнем, молодим послушником. Дорога вела вгору. Юнак випередив старця-вчителя й раптом на повороті зустрів язичницького жерця.
— Відійди з дороги, слуго диявола! — крикнув йому надто запальний юнак.
Жрець розсердився й з усієї сили вдарив кривдника палицею. Юнак упав непритомний. За наступним поворотом жрець зустрів самого Макарія. Угодник Божий, не чекаючи привітання, сам сказав:
— Боже помагай, дорогий мій брате! Дай тобі Боже доброї дороги!
Жрець був вражений таким привітанням, бо знав, що Макарій був християнином.
— Я ж язичник! — сказав він угодникові. — Чому ти називаєш мене братом? До того ж я щойно ударом палиці збив твого учня з ніг. Чи побажаєш ти мені тепер доброї дороги?
— Тепер тим більше бажаю тобі доброї дороги, бо ти йдеш лихою дорогою — дорогою злоби й помсти. А братом називаю тебе тому, що в нас усіх один Творець — Господь. Ми всі Його, а між собою — брати.
У світі люди чинять грубо, по-звірячому. Вони не знають іншої, вищої сили — сили добра й любові, сили лагідної ласки й дбайливої турботи про ближнього. Їм треба показати цю силу, і саме з таким завданням Спаситель посилає у світ Своїх учнів.
«Ось Я посилаю вас, як овець серед вовків...» (Мт. 10:16).