Хлопчик розбив удома коштовну вазу, прибрав черепки й сподівався, що ніхто про це не дізнається. Та батьки одразу помітили, що з ним щось негаразд. Коли вони спитали, чому він такий пригнічений, син ухилився від відповіді. Радіти він уже не міг. Згодом хлопчик згадував, що тоді перестав молитися. Та одного разу він не витримав. Коли мати побажала йому доброї ночі й поцілувала його, він раптом розридався. Матері довелося сказати чимало втішних слів, перш ніж він зізнався, що його гнітить.
Мати пригорнула його й сказала:
— Чому ж ти раніше мені про це не сказав?
— Я боявся, бо знав, як ти цінуєш цю вазу. Вона ж тобі на згадку про бабусю.
— Синку, — відповіла мати, — чисте сумління дорожче за всі скарби світу. Спи спокійно.
Та він не міг заснути — тепер уже від радості.