Одному селянинові наснилося, що він збудував собі гарний дім. Сидів він на лавочці перед дверима й із задоволенням та гордістю милувався садибою. Раптом із дому почувся страшний голос:
— Пожежа! Пожежа! Рятуйтеся!
Невимовний страх охопив чоловіка. Він хоче втекти, та не може! Намагається відірватися й помічає, що приріс до дому! Він мусить згоріти разом із ним! Уже бачить полум’я, уже чує тріск вогню.
— Гину! — кричить він і в жаху, весь у поту, прокидається.
Як він дякував Богові, що це був лише сон! Та сну того не забув. Він зрозумів, що й справді приріс серцем до світу й разом зі світом ішов до загибелі.
Читачу, чи й ти не прив’язаний до світу? «…Світ минає…» (1 Ів. 2:17). Відірвися від нього й навернися до Христа, інакше загинеш.